Фінансовий моніторинг у діяльності юристів, адвокатів і бухгалтерів: правові вимоги та практичні наслідки для бізнесу

Під час співпраці з юристами, адвокатами або бухгалтерами бізнес дедалі частіше стикається з вимогами надати інформацію про структуру власності, кінцевих бенефіціарних власників, ділову мету операцій або походження коштів. Такі вимоги нерідко сприймаються як надмірні, однак вони є прямим обов’язком суб’єктів первинного фінансового моніторингу, встановленим законодавством України.

Правове регулювання фінансового моніторингу

Базовим нормативним актом є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі — Закон).

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону, фінансовий моніторинг — це сукупність заходів, які здійснюються з метою запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Закон побудований з урахуванням міжнародних стандартів FATF і передбачає обов’язки не лише для банків, а й для окремих професійних учасників ринку послуг.

Хто є суб’єктами первинного фінансового моніторингу

Згідно з частиною першою статті 6 Закону до суб’єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема, належать:

• адвокати, адвокатські бюро та адвокатські об’єднання;
• суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги;
• аудитори та аудиторські фірми;
• бухгалтери та суб’єкти, що надають послуги з бухгалтерського обліку;
• податкові консультанти (у визначених випадках).

Обов’язок здійснювати фінансовий моніторинг виникає тоді, коли ці суб’єкти беруть участь або надають допомогу клієнтам у визначених законом операціях.

Види діяльності, у яких застосовується фінансовий моніторинг

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 6 Закону юристи, адвокати та бухгалтери здійснюють фінансовий моніторинг, якщо вони беруть участь або допомагають клієнтам у:

• купівлі-продажу нерухомого майна або корпоративних прав;
• управлінні активами клієнта;
• відкритті чи управлінні банківськими рахунками або рахунками в цінних паперах;
• створенні, забезпеченні діяльності чи управлінні юридичними особами;
• формуванні статутного капіталу, трастів або подібних правових утворень.

У таких випадках фахівець зобов’язаний застосовувати заходи належної перевірки клієнта (customer due diligence, KYC).

Належна перевірка клієнта: що саме перевіряється

Зміст належної перевірки клієнта визначений статтею 11 Закону та включає:

• ідентифікацію клієнта;
• верифікацію отриманих даних;
• встановлення кінцевого бенефіціарного власника (КБВ);
• з’ясування ділової мети та характеру ділових відносин;
• здійснення оцінки ризиків.

При цьому застосовується ризик-орієнтований підхід (стаття 7 Закону): обсяг перевірки залежить від рівня ризику, пов’язаного з клієнтом або операцією.

Джерела інформації, які використовують суб’єкти фінансового моніторингу

Під час виконання обов’язків суб’єкти фінансового моніторингу користуються:

Офіційними державними реєстрами, зокрема:

• Єдиним державним реєстром юридичних осіб та ФОП;
• відомостями про кінцевих бенефіціарних власників;
• Єдиним державним реєстром судових рішень;
• Єдиним реєстром боржників;
• санкційними списками, введеними в дію рішеннями РНБО.

Міжнародними та спеціалізованими джерелами:

• міжнародні санкційні списки;
• списки політично значущих осіб (PEP);
• іноземні комерційні реєстри (за наявності іноземного елемента).

Відкритими джерелами:

• офіційні сайти компаній;
• публікації у засобах масової інформації;
• загальнодоступні бізнес-ресурси.

Документи, які зазвичай запитуються у клієнтів

З метою виконання вимог статей 11 та 14 Закону юристи і бухгалтери можуть запитувати:

Щодо юридичної особи:

• витяг з ЄДР;
• установчі документи;
• структуру власності;
• інформацію про КБВ.

Щодо посадових осіб та власників:

• паспортні дані;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• документи, що підтверджують повноваження керівника або представника.

Щодо операцій:

• договори;
• інформацію про ділову мету операції;
• документи, що підтверджують походження коштів (за необхідності).

Наслідки неможливості проведення фінансового моніторингу

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону, якщо суб’єкт первинного фінансового моніторингу не може здійснити належну перевірку клієнта, він зобов’язаний:

• відмовитися від встановлення або підтримання ділових відносин;
• відмовитися від проведення відповідної операції;
• у передбачених законом випадках — подати інформацію до Державної служби фінансового моніторингу України.

Порушення вимог Закону тягне за собою фінансову та адміністративну відповідальність (стаття 32 Закону).

Специфіка фінансового моніторингу для адвокатів та адвокатська таємниця

Особливий режим встановлено для адвокатів.

Відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону, адвокати не є зобов’язаними повідомляти Держфінмоніторинг про підозрілі операції, якщо відповідна інформація стала їм відома:

• під час здійснення захисту клієнта;
• у межах представництва інтересів клієнта в суді;
• у зв’язку з наданням правової допомоги щодо захисту чи представництва.

Це кореспондує з положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема статті 22, яка гарантує адвокатську таємницю.

Водночас адвокати зобов’язані здійснювати фінансовий моніторинг у частині ідентифікації та оцінки клієнта у випадках, прямо передбачених Законом (наприклад, при супроводі корпоративних або майнових угод).

Таким чином, фінансовий моніторинг у діяльності юристів, адвокатів та бухгалтерів є законодавчо встановленим обов’язком, який має чіткі межі, процедури та винятки. Для бізнесу розуміння цих правил означає:

• прогнозовану та безпечну співпрацю з консультантами;
• зменшення ризиків відмов у наданні послуг;
• мінімізацію регуляторних і репутаційних ризиків.

Прозорість корпоративної структури та готовність до належної перевірки — ключові умови ефективної роботи у сучасному правовому середовищі.