Юридичнапрактика...
Юридичний сервіс...
Бухгалтерський аутсорсинг...
Закон про компанії - 2006


COMPANIES ACT 2006
КОРПОРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
ВЕЛИКОБРИТАНІЇ


Форми компаній

Новий Закон про компанії зберігає в недоторканності весь спектр різновидів компаній, які можуть бути створені в Великобританії.

Перш за все компанії діляться на компанії з обмеженою відповідальністю і компанії з необмеженою відповідальністю (учасників). Відповідальність учасників може бути обмежена або акціями, або гарантією учасників (ст. 3) (тут і далі непозначені посилання - на Закон).

Далі, компанія може бути або приватною, або публічною. Той факт, що компанія публічна, відображається в її свідоцтві про реєстрацію (Certificate of Incorporation). Для приватної компанії мінімальний капітал не встановлено, а для публічної становить 50 тис. фунтів.

Приватні компанії з обмеженою відповідальністю можна впізнати по слову «limited» або за абревіатурою «ltd.» в кінці їх найменування, а публічні компанії з обмеженою відповідальністю - за словами «pubic limited company» або абревіатурою «p.l.c.». Для компаній, зареєстрованих в Уельсі, допускаються валлійські еквіваленти (ст.ст. 58-59).

У Великобританії можливо також створення різного роду товариств (general partnership, limited partnership, limited liability partnership), але вони не регулюються Законом про компанії.


Створення компанії

Відповідно до нового Закону, як приватна, так і публічна компанія може бути створена однією або кількома особами (ст. 7).

Раніше важливою функцією установчого договору була вказівка ​​цілей діяльності компанії. Тепер їх в принципі можна вказати в статуті (ст. 31), однак Закон явно вказує, що угода компанії не може бути оскаржена на підставі обмежень, що містяться в статутних документах компанії (ст. 39). Більш того, угода з добросовісною третьою особою не може бути оскаржена і на підставі обмежень повноважень директорів, передбачених статутом (ст. 40). По суті, відмова від вказівки цілей діяльності компанії в її документах знаменує остаточну відмову британських законодавців від традиційної доктрини ultra vires, яка передбачає обмеження правоздатності компанії її установчими документами.


Капітал і акції компанії

Компанії (як з обмеженою, так і з необмеженою відповідальністю), що володіють статутним правом на випуск акцій, мають акціонерний капітал (ст. 545). Відповідно, акції (shares) - це частки в капіталі компанії (ст. 540). У момент реєстрації компанії її капітал складається з номінальної вартості акцій, отриманих засновниками. Надалі до капіталу додається номінальна вартість знову випущених акцій. При цьому акції не обов'язково повинні бути повністю оплачені; неоплачена частина є заборгованістю акціонерів перед компанією (ст.ст. 10, 546). При дотриманні певних вимог компанія може також зменшити свій капітал (ст. 641). Як уже згадувалося, лише публічні компанії повинні виконувати вимоги щодо мінімального капіталу (на даний час 50 тис. фунтів).

Всі акції повинні мати номінальну вартість, виражену в будь-якій валюті (при цьому різні класи акцій можуть бути деноміновані в різній валюті) (ст. 542). Різноманітним акціям можуть відповідати різні права акціонерів (на голосування, отримання дивідендів та ін.) (ст. 629). Передача акцій здійснюється відповідно до статуту компанії (яким можуть бути передбачені ті чи інші обмеження) (ст. 544). Передбачена можливість випуску акцій, що погашаються (redeemable) (ст. 648).

Дуже істотним нововведенням Закону є скасування поняття «дозволеного капіталу» (authorised capital) компанії. У попередній версії законодавства так називалася зазначена в установчому договорі компанії сума, на яку компанія може (але не зобов'язана) випустити акції. Тобто в установчому договорі міг бути вказаний капітал компанії в 1 млн. фунтів, але при цьому фактично могла бути випущена одна акція номіналом в один фунт. Тепер під капіталом розуміється вартість тільки фактично випущених (розподілених) акцій; вказувати капітал в статуті або установчому договорі не потрібно.

Таким чином, Закон не знає поняття «статутного капіталу» (який фіксується установчими документами компанії і повинен бути виплачений акціонерами), відомого в континентальній Європі. Акціонерний капітал складається з номінальної вартості фактично випущених акцій, причому Закон не передбачає обмежень на кількість випущених акцій і їх номінал.


Учасники, директори, секретар

Вищими повноваженнями в компанії володіють її учасники (які можуть також іменуватися акціонерами в разі компанії з акціонерним капіталом). Вони мають повноваження на зміну статуту (спеціальною резолюцією, тобто більшістю в 75%) (ст.ст. 21, 283), на зміщення директорів (ст. 168) та ін. Рішення можуть прийматися як на загальних зборах, так і шляхом підписання кожним учасником письмової резолюції без скликання загальних зборів (ст. 281).

Комерційні справи компанії, відповідно до загальної ідеології британського корпоративного права, ведуться директорами компанії, які розглядаються як єдиний орган (рада директорів). Публічна компанія повинна мати не менше двох директорів, для приватної компанії досить одного директора (ст. 154). Директори можуть бути юридичними особами; проте згідно з новим Законом, хоча б один директор компанії повинен бути фізичною особою (ст. 155). Мінімальний вік директора за новим Законом - 16 років (ст. 157). Директори можуть делегувати свої повноваження комітетам директорів, виконавчому директору і т.д. Закон утримується від будь-якого опису повноважень директорів, залишаючи їх на розсуд учасників (повноваження директорів і будь-яких органів компанії описуються в статуті). Закон також не вводить таких понять як «виконавчий орган» або «генеральний директор», звичайних для континентально-європейських правових систем. Таким чином, «директор» британської компанії може бути як виконавчим директором, так і членом наглядового органу. Закон передбачає також поняття «тіньового директора», тобто особи, вказівкам якої директори «зазвичай слідують» (ст. 251). На такого тіньового директора поширюються певні обов'язки директорів, наприклад, він зобов'язаний декларувати зацікавленість в угодах компанії (ст. 187).

Згідно Companies Act 2006 ст. 162 компанії ведуть реєстр директорів з урахуванням їх персональних даних. Згідно ст.167 компанії зобов'язані повідомляти реєструючий орган про зміну даних про директорів. Директор несе персональну відповідальність за надання звітності (звіт директора, баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт аудитора, якщо потрібно, відомості про відкриті рахунки). Також директор надає інформацію в реєструючий орган про зміну директора (форми 228А і 228в про усунення і призначення) або його персональних даних (форма 228с). Місце проживання директора є закритою інформацією для 3х осіб. Решта інформації про директора є відкритою. Директор надає повідомлення про зміну адреси компанії.

Перший директор призначається засновниками при реєстрації компанії. При цьому з Директором повинен бути укладений відповідний договір (Director's Service Contract). У ньому визначаються обов'язки, в тому числі інші, ніж ordinary director's duties - термін загального права, що визначає перелік обов'язків директора. Також основні обов'язки закріплені, зокрема, в Companies Act 2006 гл.2 частини 10: обов'язок діяти в межах повноважень, обов'язок діяти в інтересах компанії, обов'язок діяти незалежно, обов'язок виявляти розумні турботу, вміння і обачність в керівництві, обов'язок не допускати конфлікту інтересів , обов'язок утримуватися від подарунків та інших вигод, наданих 3ми особами, обов'язок заявляти про свою зацікавленість в угодах компанії. За порушення зазначених обов'язків передбачені адміністративна, дисциплінарна, цивільна і кримінальна відповідальність.

Також договором визначається термін, на який призначено директора. Учасники можуть в будь-який час змістити директора простою більшістю голосів.

Існує перелік угод і умов, які потребують схвалення дій директора учасниками.

Не даючи перелік повноважень директорів, Закон містить докладний перелік їх обов'язків. Цей перелік, по суті, є кодифікацією принципів, раніше сформульованих в судових рішеннях, і саме в світлі цих рішень положення Закону і повинні інтерпретуватися (ст. 170). Директори зобов'язані діяти в межах своїх повноважень; сприяти успіху компанії; здійснювати розумну обачність, вміння і старання; уникати конфлікту інтересів; не брати вигод від третіх осіб; декларувати свою зацікавленість в угодах компанії (ст.ст. 171-177). Незважаючи на розпливчастість формулювань, зміст кожної з них цілком чітко визначено багаторічної судової практикою.

В обов'язки секретаря компанії входить ведення різного роду корпоративної документації. Нововведенням є те, що приватна компанія (на відміну від публічної) тепер не зобов'язана мати секретаря: його функції можуть виконуватися директором або будь-якою призначеною директорами особою (ст. 270).

Таким чином, найбільш важливими дійовими особами в британській компанії є учасники (акціонери) компанії, її директори і секретар. Британське корпоративне право вельми гнучке: воно надає учасникам компанії можливість самим визначити конкретні повноваження директорів. За новим Законом у приватній компанії функції секретаря може взяти на себе директор (або доручити їх іншій особі).

 

Обов'язкова документація і звітність

Компанія зобов'язана вести цілий ряд передбачених Законом документів. Зокрема, компанія веде реєстри своїх учасників, директорів і секретарів, а також повідомляє реєструючий орган про зміни в складі директорів і секретарів (ст.ст. 113, 162, 167, 275-276). Акціонерам повинні (з деякими винятками) виписуватися сертифікати акцій (ст.ст. 769, 776). Крім того, компанія зобов'язана щорічно надавати в реєструючий орган звіт, що містить відомості про директорів, секретарів, капітал і учасників компанії (ст.ст. 854-856).

Компанія зобов'язана вести бухгалтерську документацію (ст. 386). За результатами року готується бухгалтерська звітність (ст. 394), яка разом зі звітом директорів і деякими іншими документами надається в реєструючий орган (ст. 441 і наступні) (це окрім податкової звітності). За загальним правилом, звітність повинна бути завірена аудиторами (ст. 475), але для малих компаній, за виконання певних умов, передбачено звільнення від обов'язкового аудиту (ст. 477). «Малі підприємства» визначаються в термінах їх річного обороту, суми балансу та чисельності співробітників (ст. 382).

Закон дозволяє вести документацію компанії (таку як реєстри) в електронній формі, за умови, що вона може бути відтворена в друкованому вигляді (ст. 1135). Компанія може пересилати різного роду документи (такі як повідомлення про збори акціонерів) своїм учасникам і т.д. в електронній формі, якщо одержувач на це заздалегідь погодився (ст. 1144, додаток 5).

За порушення, пов'язані з недотриманням вимоги до ведення документації, несвоєчасне надання інформації до реєструючого органу, надання неправдивої інформації тощо компанія і її посадові особи несуть відповідальність, включаючи штрафи і навіть тюремне ув'язнення (див., наприклад, ст.ст. 167, 276, 1250). Ця відповідальність може поширюватися і на «тіньового директора».

Таким чином, Закон передбачає досить жорсткі правила адміністрування компаній, невиконання яких загрожує неприємними наслідками.


Ліквідація і відновлення компаній

Закон передбачає можливість спрощеної ліквідації компаній в певних випадках (в інших випадках застосовуються процедури, описані в законодавстві про неспроможність).

Якщо реєструючий орган «має розумні підстави вважати», що компанія не веде ніякої діяльності (очевидно, перш за все мається на увазі неподання звітності), він може, після направлення трьох повідомлень і попереджувальної публікації в офіційній Газеті, виключити компанію з державного реєстру. Після публікації повідомлення про це в Газеті компанія вважається розпущеною. Однак будь-яка відповідальність (якщо вона мала місце) директорів, посадових осіб та учасників компанії при цьому зберігається в недоторканності (ст. 1000).

Компанія також може подати заявку на добровільне виключення з реєстру. Копії заявки надсилаються учасникам, директорам, співробітникам, кредиторам і ін. Після цього також здійснюється попереджувальна публікація, яка пропонує всім бажаючим (перш за все, можливим кредиторам компанії) вказати причину, чому компанію не слід виключати з реєстру. Потім (якщо такої причини не виявлено) компанія виключається з реєстру. Після публікації відповідного повідомлення компанія вважається розпущеною. Відповідальність директорів і т.д. також зберігається (ст.ст. 1003, 1006).

Добровільне виключення з реєстру неможливо, якщо компанія вела діяльність протягом трьох попередніх місяців. Вона також неможлива, якщо компанія знаходиться в процесі ліквідації за законодавством про неспроможність (зовнішнє управління і т.д.), і передбачені законодавством процедури ще не завершені. В цьому випадку виключення з реєстру проводиться лише після закінчення відповідних процедур (ст. 1004-1005).

Якщо компанія розпущена, але у неї залишилися нерозподілені активи, вони переходять у власність держави як безхазяйне майно (ст. 1012).

За певних умов виключена раніше з реєстру компанія може бути відновлена ​​в адміністративному або судовому порядку.

Компанія, виключена з реєстру як бездіяльна, протягом шести років може бути відновлена ​​за заявою її колишнього директора чи учасника в адміністративному порядку (самим реєструючим органом). Відновлення можливе, якщо компанія фактично була діючою в момент виключення, за умови надання простроченої звітності та сплати відповідних штрафів, а також якщо у держави немає заперечень у зв'язку з переданим їй майном компанії. Після відновлення компанія вважається такою, яку ніколи не виключали з реєстру (ст.ст. 1024-1025).

В судовому порядку можуть відновлюватися компанії, як ліквідовані за законодавством про неспроможність, так і виключені з реєстру в спрощеному порядку, за заявою зацікавлених осіб (наприклад, таких, що мають намір пред'явити позов компанії) (ст. 1029).

Таким чином, компанія може бути ліквідована в адміністративному порядку з огляду на бездіяльність або добровільно. Законодавство про неспроможність передбачає інші, більш складні процедури. У певних випадках після ліквідації можливе відновлення компанії в реєстрі.




Замовити консультацію фахівців
Dmitrieva & Partners